Історія міста Дубна

Вперше місто Дубно згадується в Іпатіївському літописі. Прийнято вести його літочислення від 1100 року. Проте археологічні розкопки засвідчують, що засноване поселення існувало набагато раніше.  
У 14 столітті входило до складу Великого Литовського князівства. Дубно було розбудоване одними з найвпливовіших князів Європи ХV - ХVІІ ст. – Острозьких. У 1386 році стало їхньою власністю. Їхня резиденція – замок був і боронною спорудою. До нашого часу вистояло багато історичних будівель. Зокрема, Луцька брама, Свято-Спасівська церква, костели, синагога. Місто славилося не тільки ремісниким життям, торгівлею, а й духовними ту культурними надбаннями. При дубенських монастирях працювали відомі вчені того часу Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович. У 1604 році отець Віталій  переклав тут з грецької «Діоптру», ієромонах Арсеній – четвероєвангеліє, яке нині зберігається в архівах Москви. У Дубні жив і працював Іов Залізо.
Не минули Дубна воєнні лихоліття. У 16 столітті воно потепало від набігу кримських татар. Докотилася до нього і Північна війна та французько-російська. В історію Дубна записано перебування тут Івана Мазепи та російського полководця Михайла Кутузова. У  Дубні перебували козацькі загни Максима Кривоноса та повстанці Тадеуша Костюшка.

У 1774 році зі Львова до Дубна були перенесені контрактові ярмарки, що починалися з 7 січня і тривали цілий місяць. Для гостей і купців навіть було побудовано кілька будинків у центрі. У цей час у Дубні у Замку зявився ще один палац, який називають палацом Любомирських, за іменем князя, який його збудував. Палац вражав своє розкішшю – над ним працював італійський зодчий Доменіко Мерліні.  У замку відбувалися пишні банкети. Польський драматург Войцех Богуславський ставив тут свої п’єси. До Дубна з’їжджалося більше 30 тисяч гостей, що майже у п’ять разів перевичувало чисельність населення міста.

В урочищі Палестина ірланський садівник Міклер заклав унікальний парк. Деякі джерела засвідчують, шо він похований у Дубні, однак могили його не збереглося. Вона була знищена радянською владою  разом із польським кладовищем.

Серед імен, які вписало у свої сторінки краєзнавство, Іван Виговський, Іван Федоров,  Северин Наливайко, Оноре де Бальзак й Антоній Мальчевський, Улас Самчук, Віталій Лисенко і Ярослав Гашек, патріарх Мстислав (Степан Скрипник), генерал де Голль, Тадеуш Чацький і Валер'ян Поліщук, Симон Петлюра, Микола Костомаров. 

У 1507 році Дубно отримало Магдебурзьке право і розвивалося за системою норм, відповідних законів. Маючи своєю батьківщиною Німеччину, воно стало муніципальним в Україні.

Був введений інститут війтівства, який дозволяв власникам Дубна здійснювати контроль над містом. Новизна була і в судово-адміністративній сфері – діяли дві колегії – лавників і радців. Колегію лавників очолював війт. Вони розглядали кримінальні справи про вбивства, розбої, грабунки.

Щороку обирали бургомістра і радців, які становили раду міста. Війта призначав князь. Був створений магістрат, в штаті якого були урядовці -писар, квартирмейстери, судові виконавці тощо. Збором податків наймалися шафари. Засідання урядовців відбувалися у ратуші. Багато історичних джерел засвідчують про порушення норм Магдебурзького права.  Як правило, владу у своїх руках зосереджували власники міста. В повному обсязі воно не було використане, дотримувалися форми, а не змісту.