У П’ЯТДЕСЯТ ЗНАЙШОВ У СОБІ ХУДОЖНИКА

.. Опубліковано в Культура.

Вік - не привід озиратися назад і жалкувати про втрачені колись можливості чи невдалі спроби знайти себе. На прикладі однієї людини з Дубна можна з впевненістю сказати, що майже будь-якою справою займатися не пізно.
50-річний дубенчанин Микола Колцун розповів, що не так і давно він спробував себе у абсолютно новій для нього справі. Мабуть не існує прекраснішого відчуття, ніж коли ти починаєш робити щось нове і розумієш, що хочеш займатися цим аж до самої смерті. Він захопився малюванням.

- Як давно Ви пишете картини?
- Близько 5-ти років. Працював у Києві, і у вихідний день вирішив про­гулятися по Андріївському узвозі. Хто хоча б раз був там зрозуміє про що я. По­бачене вразило мене, старі будинки, яким близько сотні років, а то і куди бі­льше, жива музика через кожні 40-50 метрів, то скрипки, то гітари. Отак просто люди виходять на вулицю і влаштовують концерт. Художники виставляють тут свої картини. Перебуваючи під враженням від побаченого, подумав, а чому б і самому не спробувати. Повернувшись додому, з дружиною Наталею затіяли ремонт. Доньки і дружина вирішили, що всі розмальовані мною стіни доволі чудово виглядають. Після чого я уже і не зупинявся, та розпочав писати картини на полотні, яких за 5 років уже близько двох сотень. Мене запитують, чи я не художник? На що відповідаю, що ніколи не навчався ні в художньому училищі, ні в якогось майстра, просто роблю те, що мені подобається.
Були випадки, коли приходили люди, і про­понували непогані гроші за малюнки на замов­лення, але я майже завжди від­мовляюсь. Коли виконую роботу на замовлення, то це не приносить майже ніякого задоволення, мені зручніше працювати над своїми задумками. Дружина - головний критик, коли в захоплені працюю, то вона приходить і каже: “Миколо, уже досить, картина готова”.

- Які відчуття у Вас під час ство­рення картин?

- Задоволення. Дуже часто з самого ранечку сідаю готувати полотно, роз­водити фарби, і малювати, а встаю аж увечері, здається, що минула лише якась там година, а насправді пройшов цілий день. Готуючись до роботи, спершу уявляю картину, які фарби мають бути, якого вона має бути розміру, і головне, що я хочу створити, тобто, що хочу намалювати. Тоді чекаю натхнення, і стаю до роботи. Увесь механічний процес створення виконую сам, нікого не допускаю до полотна, фарб та кісточок, бо тоді робота не матиме своєї уніка­льності. Ну а далі, головне, вчасно зупи­нитись. Як уже казав, в цьому допомагає дружина. У мене був один випадок, коли я закінчив картину, а вона мені не дуже сподобалась. Вирішив витерти її, щоб зробити щось інше. Розпочавши цей процес, в один момент, наче грім ударив, це було щось унікальне, дивлюсь і розумію, що картина ідеальна, мені просто все подобається, відчуття справді було дуже чудове. Ось тому постійно кажу, що задоволення можна отримати дуже багато, проте головне, це вчасно зупинитись.

- Звідки Ви черпаєте натхнення, і берете ідеї?

- Мені дуже цікава історія, середньовічні замки, природа, море та пам’ятки архітектури. Коли я буваю в дорозі, та дивлюсь на якісь старовинні споруди, то часто в думках виникають картини грандіозних баталій минулого, що хочеться зобразити. Приблизно така ж сама історія і на природі, уявляю пейзажі і тому подібне. Були випадки, коли я намагався зробити копію Айвазовського, не погано звісно вийшло, але якось по-своєму, ідеальна копія не вдається.
Коли хочу зобразити свою задумку, то іноді роблю деякі замальовки олівцем у малому масштабі, потім прикидаю розмір роботи, замовляю полотно, потім сам його готую, підганяю розмір, закріплюю, та просочую спеціальним розчином. Рами раніше робив сам, із дерева, та це дуже трудоємний процес, і зараз їх просто замовляю, бо так мені легше, і дає більше часу безпосередньо для самої роботи.

- Як плануєте розвиватись, чи навчаєтесь якось?

- При можливості заглядаю до інтернету, дивлюсь, як роблять інші люди, хоча це дуже рідко. У більшості випадків, роблю усе на відчуттях та уяві. А конкретних планів не маю, я не думаю, що зміг би когось вчити, бо не вважаю себе сильним майстром, скоріше любителем. Не думаю, що можу дати об’єктивну оцінку своїм роботам.

- Чи зустрічали Ви схожих на Вас людей, або художників? Як вони відгукувались про Ваші роботи?

- Так, я зустрічав людей, які також самі навчалися, дуже добре малюють, на мою думку. Приходили також ті, хто казав, що вони - художники, пропонували навіть возити картини на виставки. Але я не цікавився особливо деталями, бо ж на це все не маю часу. Давали хороші оцінки моїй творчості, говорили що є своя, чимось унікальна техніка.
Старша донька Вікторія каже, що мої картини “мають душу”, наче живі, похмурі, як змальовані з життя, а у інших, занадто ідеальні, незважаючи на те, що у в чомусь навіть і кращі, просто занадто ідеальні, і яскраві, як фотографії.

- Яку саме роботу вважаєте найкращою?

- Я думаю, навіть впевнений, що найкраща моя робота іще попереду. З кожним роком я все більше і більше розумію те, чим займаюсь. Як на мене, виходить все краще, і краще. Мені здається, що я зайшов себе, і хочу продовжувати, допоки зможу.

- Що можете додати цікавого від себе, або порадити іншим у схожими із Вашим захопленнях?

- Колись молодша донька Ірина, все-таки возила одну із моїх картин на виставку талантів в університет, у якому навчалася. Після того, як повернулась із нею, то казала, що ледь втрималася від того, щоб не продати, говорила, що з’явилось немало бажаючих придбати картину.
А дружина казала, колись бачила чоловіка із жінкою на базарі, і ті придбали картину на останні гроші, замість кросівок.
Якось бачив чоловіка, який дуже схожий на того, що я зобразив на одній із картин, як дві краплі води. Погодьтеся, такі збіги дещо незвичайні, ледь не підійшов до нього, і не запропонував придбати картину.
Думаю, багато хто спроможний на те саме, тільки потрібно мати час і бажання, а також хотіти розвиватись. Проте хочу сказати, не робіть через силу, а спробуйте знайти натхнення у чомусь, так і приємніше буде робити, і приноситиме просто море задоволення.

Юрій РИТНЮК.

Додати коментар


Захисний код
Оновити