У МЛИНОВІ НЕ ПЕРЕВЕЛИСЯ КОЗАКИ

.. Опубліковано в Культура.

«Козацькому роду нема переводу» - з такою назвою та, відповідно, під таким же гаслом у Млинові пройшов юнацький фестиваль на теренах Мли­нівського державного технолого-еко­номічного коледжу. Вихованці освіт­нього закладу не просто змагалися за честь своїх команд у різноманітних змаганнях, а й доводили, як люблять усе українське!


Понад сто п'ятдесят учасників фес­тивалю "Козацькому роду нема переводу", що пройшов цими днями у Млинові, є студентами місцевого коледжу, який в народі охрестили ветеринарним. Організували дійство викладачі фізичного виховання та військового захисту Вітчизни того ж таки закладу. Ще в переддень спортивне поле готувалося до фестивалю - наносилася розмітка, виставлялися прапорці, а навколо поля розставляли столики для змагання кухарів у вмінні творити спра­вжнісінькі кулінарні шедеври польової кухні. Зранку молоде покоління українців готувалося до фізичних змагань, розминаючися, та пекло-варило-смажило на вогнищах. Хтось про себе повторював вірші та слова пісень, адже наприкінці всіх чекав концерт-конкурс, де юні обдарування представляли увазі глядачів свої таланти та творчі уміння. Спортсмени бігали, підтягувалися, перетягували линву, скакали у мішках. Та найбільше учасникам запам'яталося метання... чобота! Самі ж студенти перешіптувалися - треба з повагою кидати інвентар, адже чобіт, як не як, - раритет. Його майже десять років тому з власної ноги для змагань віддав один зі студентів закладу. Тож, підлітав та падав відомий тепер багатьом раритетний чобіт не один раз.
У змаганнях по перетягуванню канату залюбки брали участь і дівчата, нарівні змагаючись із хлопцями. Команда дівчат навіть виборола призове місце!
- Дівчата також можуть бути сильними та міцними! До того ж, кілька років тому першість у такому вибороли саме дівчата, тож нам є на кого рівнятися! - розповіла одна з учасниць команди.
Сам фестиваль під керівництвом викладацького складу був започаткований майже тридцять років тому, ще за Радян­ського Союзу. Тоді у викладачів виникло бажання розвинути у молоді любов до Батьківщини, навчити їх українських тра­дицій. Тодішні сту­денти з задоволен­ням брали участь. Відтоді ніщо не змі­нилося - хлопці та дівчата наввипередки намагаються показати, що є гідними нащадками козаків!
- Щороку наприкінці травня ми орга­нізовуємо фестиваль. Не залучається лише випускний курс, адже підготовка вимагає тренувань, навчань, репетицій, а випускникам потрібно готуватися, аби достойно скласти випускні іспити, захистити курсові, дипломні тощо. Тим не менше, навіть перші курси інколи можуть дати фору старшим. Для них, для першачків, це своєрідний дебют першокурсника, тож студенти викладаються на максимум, - розповів незмінний викладач військової підготовки та захисту Вітчизни Валерій Іванович Мельянчук. - Опісля фестивалю молодь ще довго ходить піднесено, наспівує на перервах почуті українські пісні, обговорює результати змагань. Дівчата діляться, хто як вишивав свої вишиванки тощо. Це непогана розрядка перед сесією. Саме тому наші вихованці мають такі високі успіхи в навчанні. Маємо надію, що наші традиції підхоплять й інші навчальні заклади.
Поки одні показували свої фізичні вміння, інші - готували неперевершені страви! Навколо спортивного майданчика хлопці-умільці повиставляли курені, на кшталт тих, в яких у походах жили козаки. Тріпотіли малинові стяги. Поряд - багаття. З дотриманням техніки безпеки, звичайно ж.
Дівчата до обіду в клопотах - хто курку на вогнищі запікає, хто з салом працює, а хто й кнедлі на багатті варить. Не обійшлося й без справжнісінького кулішу, запах від якого лоскотав ніздрі та змушував живіт зрадницьки буркотіти. Щоправда, до приготування кулішу дівчат не допустили. Мовляв, це справа чоловічих рук - у дівчат так смачно не вда­сться, бо в куліш, окрім звичних інгредієнтів, потрібно вкладати дещо більше - чоловічу міць та силу, козацьку пісню, готовність до самопожертви перед Україною-ненькою. Хлопці розповіли, що своїх дівчат поважають і хочуть, аби ті були ніжними красунями-матерями, а не войовничими амазонками.
- Сьогодні просто неймовірна атмосфера! Стільки людей, усі емоційно-радісні! - ділиться враженнями сімнадцятирічна Дарина Зозуля, що навчається на першому курсі спеціальності Облік та оподаткування. - Наші студенти такі спортивні, на парах навіть не помітиш такого. Ми - українці і нам просто необхідно проводити такі заходи, як от фестиваль, адже, здається, що ми наче проходимо повз часовий простір і потрапляємо на кілька століть назад, тоді, коли творилася козацька історія!
- Закінчиться навчання та прийде повістка - піду в армію. Якщо доведеться, то й на війну, - розповідає Олександр Рябешко, спорстмен, який метав чобота та брав участь в естафеті. - Сьогодні, тут серед моїх однолітків я побачив, які ми щирі та як уміємо працювати в команді. Дружня атмосфера, відчуття конкуренції - здорове, ми ж друзі. Наступного року знову прийду на фестиваль.
Юнаки та юнки відверто веселилися, вболіваючи за своїх улюбленців. Наминали смаколики за обидві щоки, біля своїх куренів та столів. А потім дружно пішли слухати співи своїх талановитих друзів. На концерті звучали такі пісні, які не можливо слухати без сліз! Історична тематика віршів допомагала краще зрозуміти та запам'ятати події минувшини. І все це було прекрасно, адже, виявлється, сучасна молодь любить своє рідне, українське. Більшість підспівувала та пританцьовувала. Та найголовніше, що навіть оголошення ре­зультатів змагань наприкінці фестивалю не змусило учасників заздрити, нервувати чи засмучуватися - переможців дружньо вітали, переможених заспокоювали. Молодь показала чудеса згуртованості, єднання та дружності. Можливо, розвиток таких рис з допомогою таких заходів і дає Україні ту молоду еліту, яка зовсім скоро виборе істинну незалежність державі?

Аліна ДУБОВСЬКА.

Додати коментар


Захисний код
Оновити