ПОЛІТИКИ ЗНОВУ РВАТИМУТЬСЯ ДО МІКРОФОНІВ?

.. Опубліковано в Політика.

14 жовтня відзначають не лише Покрову Пресвятої Богородиці, але й потрійне українське національне свято – День захисника України, День українського козацтва та 76-ту річницю створення УПА.


Хтось вшановує загиблих патріотів, хтось в черговий раз сидить у розважальних закладах, попиваючи оковиту, хтось зай­ма­єть­ся повсякденними справами, а представники різних політичних сил беруть партійні прапори, ста­влять намети та роздають агітки, складається враження, ніби для них це не більше, ніж чергова мо­жливість пропіаритися. Виши­ва­ночки можуть одягнути і розповіс­ти про себе, які ж насправді «гарні патріоти».
Власне, подібні «шоу» партійні бонзи влаштовують за будь-якої нагоди, аби лиш побільше люду зібралося. Складається враження, ніби намагаються використати та приватизувати чужі подвиги та патріотизм, до яких насправді не мають стосунку…
Пригадався випадок, який трапився наприкінці серпня 2017 року.
Того вечора мені зателефо­нував знайомий, він є членом однієї із місцевих політичних партій. Не буду називати, яка це політсила, щоб не робити реклами чи антиреклами. Ми знайомі кілька років. У вересні 2014-го, під час третьої хвилі мобілізації, я потрапила служити в 44-ту бригаду. Ми готувалися до виїзду в АТО і медикам потрібно було від­ремонтувати автівку, яку на­зивали «таблеткою», щоб було чим вивозити хворих чи пора­нених, якщо такі будуть, з вогневої позиції, також потрібні були меди­каменти. Цей молодий чоловік займається невеличким бізнесом, вміє ремонтувати автомобілі, окрім того по Інтернету спілкуєть­ся з партійцями не лише Рівнен­щини, але й сусідніх областей, тож зателефонувала до нього. Почула відповідь, що ні з ремонтом, ні з медикаментами, взагалі нічим ні він, ні його колеги-партійці не до­по­магатимуть. Таку ж відповідь почула від керівників місцевого, районного та обласного осередків його партії. Пообіцяли, що поціка­вляться в нардепів, які часто приїздять в обласний центр, але й вони не змогли нічим допо­могти.
Упродовж кількох років ми не телефонували одне одному, піз­ніше образа забулася і знову по­чали спілкуватися, обмінювалися історичною та патріотичною лі­тературою.
- Привіт. Я тобі повідомляв, що наші партійці збираються у Волинській області, де колись був розташований загін УПА. Вчора їздив туди, а ось ти не з’явилася. Це не патріотично!
- Ти зателефонував, щоб повчити мене патріотизму? Чи хочеш розповісти, що сам – великий патріот?
- Звісно, я - патріот. Роз­по­відав тобі, що наші там збираю­ть­ся. Чому не приїхала? Могла б написати про цей захід в газету. Ось я вже виставив світлини в Інтернет, людям подобається.
- І всі світлини з партійними прапорами?
- Звісно, ми ж націоналісти, продовжувачі їхніх подвигів.
- Ви – продовжувачі? Ти це серйозно?
- Ти не розумієш. Наш лідер виголосив дуже гарну промову.
- Говорити гарно він вміє. Це нічого, що ваші партійці, яких цей «лідер» протягнув до влади, вхо­дять до списку тих, хто відпо­віда­льний за здачу Криму без бою? Адже був оприлюднений аудіо­запис засідання РНБО, яке відбулося 28 лютого 2014 року.
- Ти не дала мені сказати. Я навмисне зателефонував, щоб повторити цю фразу.
- Що ж такого особливого він сказав?
- Сказав, і я з ним згідний. Вороги України діляться на дві категорії: одні відверто знева­жають державу, а інші називають себе патріотами, проте їх тут сьо­годні нема. Ти розумієш, що я хочу сказати?
- Звісно, ви – патріоти, а я, судячи з цієї фрази, - ворог?
- Ти не іронізуй, а зроби вис­новки. Ось наша партія ще кілька років тому огородила це місце і туди вже ніхто сторонній не ходить. Наші дівчата попрацювали вінич­ками, винесли гори порожніх пля­шок та недоїдки. Важко працю­вали, могла б і ти приїхати та до­по­могти.
- Якщо сторонні не ходять, то ваші «патріоти» там час від часу «засідають»? Я погана, бо не їжд­жу прибирати після них? Мене, а не їх культури та патріотизму вчи­тимеш?
- З тобою важко розмовляти. Там було кілька колишніх вояків УПА.
- Хтось із партійців спілкувався з ними?
- Та ні, вони вже старенькі, згорблені, ледь ходять, навряд чи щось пам’ятають.
- А якщо пам’ятають? До наступної зустрічі можуть і не дожити та не розповісти. Ніхто з патріотів не поцікавився, чи не потрібно комусь дров нарубати, купити ліків чи продуктів? А, мож­ливо, хтось із вояків прикутий до ліжка і потрібно відвідати? Серед вас було чимало, м’яко кажучи, небідних людей.
- Та ні, їх ніхто ні про що не запитував.
- Чому? Вони нікому не цікаві?
- Не те, щоб не цікаві, але ми були іншим зайняті.
- Можливо, відвідали могили загиблих чи померлих бійців УПА? Хоч знаєте, де вони поховані?
- Ні, не знаємо.
- На місцях, де відбувалися бої, не проводите розкопок? Можливо, вдалося б знайти чиїсь останки та гідно поховати.
- Та не маємо часу на таке, у нас робота, сім’ї, інші справи.
- Тобто, вистачає часу лише на те, щоб пропіаритися за рахунок справжніх патріотів та інколи по­сидіти-побухати на місці розташу­вання партизанів?
- Ти якось негативно налаш­тована, дивні запитання задаєш.
- Тебе дивують мої запитання. До речі, національний стяг та прапор УПА вивісили?
- Ні. Яке це має значення?
- Просто, ніхто з бійців не входив до вашої партії, її тоді ще не існувало. Якщо приходите на похорон осіб, що не були партій­цями, хіба приносите з собою прапори? Це стосується і вша­нування пам’яті загиблих. До речі, виступали лише партійці чи ко­гось із вояків запросили до сло­ва?
- Та, кажу, вони старі вже. Хіба б сказали щось цікаве? І так їх запросили, тож виявили повагу. А хіба краще, якби нічого не було?
- А фото колишніх повстанців виставив в Інтернет, чи лише своїх партійців з прапорами? Не забув написати в Інтернеті, які ви «зразкові патріоти»?
- Ну знову ти зі своїми лука­вими запитаннями. Я думав, що висновки якісь зробиш. Хочу на­гадати виступ нашого лідера...
- Хочеш повчити патріотизму? А нічого, що під час мобілізації добровільно пішла на фронт, а ти, хоч і набагато сильніший від ме­не, але разом зі своїми партій­цями в тилу, немов пацюк, відсид­жувався? Ви навіть волонтерст­вом нормально не займалися, а лише піарилися.
- Не одна ти була в АТО. Там було чимало людей.
- Звісно, чимало. Але ж не ти, і не прикривайся іншими сол­датами. Хлопці, що воювали, мо­жуть мені зателефонувати і по­сперечатися щодо патріотизму. До речі, я – жінка, а ти – чоловік.
На той час я збиралася під­писати контракт з 24-ю бригадою піхоти, молодий чоловік про це знав.
- Ну, добре, йди знову на війну. А мені й тут не погано...
Він кинув слухавку і більше ніколи не телефонував…
До речі, наступного дня після цієї розмови у Києві вшановували загиблих в Іловайському котлі. Було оголошено, що заборонено приходити з прапорами будь-якої партії та виголошувати партійні промови, піаритися. Але нікому не заборонялося прийти, щоб мовчки вшанувати Героїв. Ніхто з партій­них бонзів не з’явився…

Олена КУРІШКО.

Додати коментар


Захисний код
Оновити