ЧОМУ ПРЕДСТАВНИКИ ГЕНШТАБУ ТА МІНОБОРОНИ ВТІКАЛИ ВІД СЛІДЧОЇ КОМІСІЇ?

.. Опубліковано в Війна.

Винуватці Іловайської трагедії й досі не покарані, у цій справі залишається чимало білих плям. Під час візиту Володимира Яворівського до нашого міста, кореспондент «Скрині» спитала у відомого письменника:


- Володимире Олександровичу, Ви були членом депутатської тимчасової слідчої комісії з питань Іловайської трагедії. Розкажіть, будь ласка, про результати розслідування.
- Дуже вдячний за це запитання, не думав, що почую його в Дубні. Так, будучи народним депутатом попередньої каденції, я справді був членом цієї тимчасової слідчої комісії. Головою був Андрій Сенченко, а я – його заступником. Ми працювали упродовж кількох місяців, працювали дуже вперто – викликали з фронту офіцерів, які були під Іловайськом і дивом вижили, допитували їх, знайомилися з військовими рапортами…
Але змушений Вам сказати, що начальник Генерального штабу Муженко і тодішній міністр оборони Гелетей буквально втекли з третього засідання, просто покинули засідання і втекли. Ми зверталися до Порошенка, що зобов’яжіть їх, але й президент нічим не допоміг…
Свою доповідь ми підготували на конкретних свідченнях людей, які пройшли Іловайськ. Відповідно до регламенту Верховної ради, доповідь стає дієвою лише після того, як вона зачитана з парламентської трибуни. Після цього її можна передавати до прокуратури...
Головою Верховної ради тоді був Рибак, він зробив все можливе, аби доповідь не прозвучала, все відкладав, перетягував, а потім - достроково розпустили парламент. Тож ця доповідь так і не прозвучала з трибуни.
Доповідь я повністю зачитав по національному радіо у своїй авторській програмі «Двадцять хвилин з Володимиром Яворівським». Це зайняло десь три чи чотири програми. Ми встановили майже всі подробиці – аж до того, що рідний брат Володимира Литвина, а їх є три брати, і всі троє – генерали, Петро Литвин, який був командувачем сухопутних військ, втік із поля бою. Його мали б судити за таке, але це не було зроблено. А наразі він призначений послом у Вірменію.
Що відбулося в Іловайську? Розповім дуже коротко і стисло. У всіх, хто туди заходив, була інформація з Генерального штабу, що під Іловайськом є маленьке угрупування сепаратистів. Через це вони спокійно йшли, думаючи, що досить швидко виконають завдання і знищать ворогів, а потім зайдуть поліцейські війська, які «зачистять» це місто.
Мені про це особливо боляче говорити ще й тому, що там був мій дуже великий товариш – американець українського походження Марко Пославський. Він там загинув.
Марко народився в американській родині українського походження, був майором американської армії, закінчив найкращий на планеті військовий виш, до речі, дуже швидко зробив кар’єру, на такому злеті був...
Коли була проголошена Незалежність, подав у відставку та приїхав в Україну, залишився тут назавжди. Уявіть, наскільки сильно любив нашу Батьківщину! Тут він консультував бізнесменів. Пройшов два Майдани.
Під час Помаранчевої революції я був головою Спілки письменників і віддав під штаб приміщення нашої спілки. Люди спали навіть у моєму кабінеті. А у дворі стояли три військові кухні. Марко Пославський привіз машину гречки і розвантажував її разом з хлопцями. Для нього Україна була – понад усе. Він дуже переживав через всі неуспіхи та поразки.
Коли розпочалася війна, він зателефонував: «Володю, я склав американське громадянство. Йду рядовим добровольцем на фронт». Хоч жив в Україні, але до війни у нього залишалося американське громадянство. Майор американської армії пішов воювати на Донбас простим солдатом.
Також переповідав, як ще був живим, що думав, буцімто там маленька купка сепарів, яку швидко «приберуть». Як виявилося, там стояло два полки російської регулярної армії, які незадовго до того перейшли кордон.
Довідалися, що майже голіруч йдуть проти регулярних російських військ. Вони почали просити-дзвонити у штаб Муженку та іншим генералам: «Допоможіть, ми не вистоїмо! Така армада проти нас…».
Натомість звучало, що ви там сц…ни, боя­гузи, тримайтеся, все буде гаразд, ми надсилаємо допомогу. Справді, із Чугуєва йшов невеличкий «недосформований» полк, який російська регулярна армія винищила ще до підходу в Іловайськ.
Далі був «зелений коридор» - коли хлопці відходили, їх, немов сіно, «косили», все навколо було в крові…
Як вияснилося, у цей час і Муженко, і Гелетей проводять останні репетиції на Хрещатику. Завтра буде парад, і вони бігають перед Порошенком… Вся зброя, яка там була, знадобилася б хлопцям, які воювали та гинули на фронті…
І саме в цей день, коли розстрілювали Іловайськ, а лише за нашими підрахунками загинуло приблизно півтори тисячі солдат. Це не враховуючи тих, хто пропав безвісті, багато хто потрапив у полон… Чимало хлопців-добровольців не були навіть зареєстровані. Просто взяли зброю і захищали свою державу, тож загинуло набагато більше і ми навіть приблизно не знаємо точної цифри…
І саме у цей день – день такої страшної трагедії Петро Олексійович оформляв свої офшори. Нікого не покарали за Іловайськ, за цю страшну трагедію. Муженку вчепили ще одну велику зірку, а Гелетей очолює охорону президента. Злітають у повітря наші склади з боєприпасами, а вони всі ходять у славі. Це – просто колосальна несправедливість. Україна веде війну, а ці люди жирують…
Кореспондент задала ще одне запитання:
- Мені довелося розмовляти з багатьма військовими, які стверджували, буцімто володіли інформацією про те, що велика кількість російських військ переходить через кордон. Спочатку було повідомлення від прикордонників, пізніше – від розвідки. За їхніми словами, військові колони можна було знищити під час руху, наша артилерія знаходилася неподалік і мала таку можливість. Під час руху військові колони практично безпорадні, не можуть оборонятися належним чином. Буцімто цю інформацію передавали нагору, необхідний був лише наказ, дозвіл стріляти. Проте, за словами бійців, верхівка «морозилася» і через те, що не дозволили стріляти, армада російських військ безперешкодно пройшла вглиб України.
- Я озвучив лише ті речі, які нам вдалося розслідувати. Звичайно, необхідно було зробити нормальний кордон, віддати наказ на розстріл ворожої колони, взагалі можна було багато чого зробити. Не потрібно даремно обіцяти, що закінчимо війну за два тижні…
Один із юнаків, що був присутній у залі, спитав:
- У народі кажуть, що не так страшні чужі воші, як свої гниди. Ми здатні побороти зовнішнього ворога, але ніяк не можемо справитися з внутрішнім, з тією корупцією та злочинністю, що розповзлася по всій державі. Чому так відбувається?
- Гарне запитання, у Вас, юначе, дуже світлий розум. В Україні є справжні патріоти, але, на превеликий жаль, проблема в тому, що їх мало, тобто дуже слабка серцевина…
По закінченні зустрічі я йшла додому й думала: верхівка мала інформацію і про перетин кордону, і про рух ворожої колони, повідомлялося, куди вони йдуть. Тож не могли не знати, що вже підійшли до Іловайська? Чому ж тоді повідомили добровольцям, буцімто там лише невеличка купка сепаратистів? Туди зайшли найкращі та найпатріотичніші українські добровольчі частини. Чи не було це пасткою? Навіть про невеличкий «недосформований» полк, який йшов із Чугуєва, росіяни дізналися? Цікаво, звідки? Якби не знали, то не знищили б ще під час руху…
Тоді ще не були підписані Мінські угоди, нам можна було стріляти з важкої артилерії. Російські регулярні війська, які вже оточили Іловайськ та приготувалися до бою, можна було розстріляти з двох секторів – сектору С і сектору Д. Бійці зв’язувалися зі штабами цих секторів. Чому не дали наказ артилеристам виїхати та облаштувати нові бойові позиції? Навіть якщо два штаби не могли між собою домовитися, то існував штаб АТО, який їх об’єднував, ще існує командування сухопутних військ, Міністерство оборони, Генеральний штаб. Адже хлопці скрізь зверталися. Чому не була залучена українська артилерія?
Та й «зелений коридор» - подібне вже відбулося в Грузії. Невже не могли передбачити, чим це закінчиться? Мені доводилося розмовляти з солдатами, які вижили, вони розповіли, що розстрілювали навіть тих, хто не йшов «зеленим коридором», але повідомив керівництво – кудою відходять. Буцімто, вижили ті, хто йшов полями, узбіччям, і хто або нічого не повідомляв про себе, або повідомляв невірні координати. Залишається чимало запитань, на які б дуже хотілося отримати відповіді…

Олена КУРІШКО.

P.S. Про зустріч з Володимиром Яворівським у Дубні читайте на 5 стор.

Додати коментар


Захисний код
Оновити