УГОДА З КРЕМЛІВСЬКИМ ДИЯВОЛОМ

.. Опубліковано в Війна.

Минула 80-та річниця від початку Другої світової війни. Переважна більшість істориків стверджує, буцімто Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року - з початку інтервенції Польщі, проте дехто наполягає, що її початком потрібно вважати дату підписання Мюнхенської угоди про передачу Німеччині Судецької області. Я ж гадаю, що все-таки Друга світова війна почалася з анексії Австрії. І для того, аби не повторити чужих помилок, нам необхідно проаналізувати все, що відбулося більше 80-ти років тому та зробити певні висновки.

НАРОЩУВАННЯ М’ЯЗІВ

Власне, найбільше мене дивує те, що до 39-го року Європа не здійснила жодного кроку, аби зупинити Гітлера. Через недалекоглядність? Страх? Якби не ця дивна пасивність, не загинули б десятки мільйонів людей.
Починаючи з 1934 року Гітлер протягом наступних чотирьох років, так би мовити, «нарощував м’язи». Грубо порушуючи Версальський договір, підписаний його державою після закінчення Першої світової війни, в кілька разів збільшив дозволену кількість військовослужбовців, озброєння та військової техніки, практично відродив авіацію та військово-морські сили. Школярі почали займатися військовою підготовкою, а також був виданий закон про обов’язкову військову повинність.
Паралельно з цим, часто проголошував миротворчі заяви, що «війна не повернеться, Німеччина чудово розуміє, які біди вона несе». Частина європейських дипломатів надсилала тривожні донесення про розпочату «гонку озброєнь», реакції - нуль. Я читала спогади одного з англійських журналістів, який в той час працював в державі Третього рейху та пересилав статті у своє видання. Він послідовно описував все, що відбувалося та попереджав про майбутні наслідки, проте його статті або відмовлялися публікувати, або з них «вирізали» все найгостріше. Те ж видання, як і вся Європа на той час, продовжувало оспівувати Гітлера як «голуба миру».
На той час у військовому плані з німцями співпрацювали три держави осі – Італія, Іспанія, мілітаристська Японія, а ще – СРСР. Нацисти з радянськими солдатами проводили спільні військові навчання, співпрацювали в оборонній галузі, окрім того, до Країни Рад приїздили інженери, щоб навчитися будувати концтабори (як правильно огороджувати, охороняти тощо). Оскільки Радянський Союз перед усім світом позиціонував себе як державу миру, туди стали приїздити переслідувані євреї та комуністи. Починаючи з 1936 року їх заарештовували та передавали гестапо. Оскільки це відбувалося таємно, до 39-го року біженці, які не підозрювали про «сюрпризи», які на них очікують, продовжували приїздити..

БОЙОВИЙ ВИШКІЛ

Що ж, продовжимо проводити історичні паралелі. 1936 рік, громадянська війна в Іспанії. Гітлер надавав військову підтримку (армію, військову техніку, нові види авіації) генералу Франциско Франко, а СРСР – його супротивникам. Фюрер був надзвичайно задоволений можливістю випробувати нові види озброєння, проводив ротації, аби побільше військових пройшли вишкіл саме у воєнних умовах. Через три роки генерал Франко переміг і став іспанським каудильйо.
Росія на сході України наразі теж випробовує нові різновиди зброї, інколи застосовує фосфорні снаряди, від яких навіть каміння горить. Здавалося б, Україна мала б бити на сполох, привертати увагу світової спільноти. Але ж ні! Реакція досить в’яла.
Схоже, що супротивник Україну сприймає лише як стартовий майданчик. Втім, наше військо, незважаючи ні на що, здатне зупинити російського агресора…
Відповідно до договору, підписаного в Локарно, відбулася демілітаризація Рейнської області. Гітлер, який публічно клявся не порушувати цю угоду, захопив Рейнську область. Світова спільнота мовчала. Розпочалася політика умиротворення агресора, яка й стала причиною початку Другої світової війни..

СЕКРЕТНІ ПУНКТИ ТАЄМНОГО ПРОТОКОЛУ

В першому розділі «Майн кампф» Гітлер писав, що об’єднання Німеччини та Австрії – це «завдання, вирішити яке необхідно будь-якими засобами». Вбивство австрійського канцлера Дольфуса, яке відбулося 25 липня 1934 року у Відні, стало першою спробою вирішити це «завдання». 154 чоловіки із 89-го штандарту СС, які були одягнені в австрійську військову форму увірвалися до федеративної канцелярії і пострілом у шию смертельно поранили канцлера. Потім нацисти захопили радіостанцію та передали, буцімто Дольфус подав у відставку. Втім, цей нацистський путч провалився, урядові війська під керівництвом Курта фон Шушніга взяли ситуацію під контроль. «Повстанців» заарештували, 13 із них повісили.
На той час Австрія була союзницею Італії, тож Беніто Мусоліні підняв чотири дивізії і підтягнув їх до Брегерського перевалу. Адольф Гітлер зрозумів, що поспішив, як і з «пивним путчем» в Мюнхені 1923 року. В майбутньому вже не поспішав, а терпляче чекав слушного моменту.
Проголошувалися чергові мирні промови: «Німеччина не має наміру втручатися у внутрішні справи Австрії, анексувати чи приєднувати її». З часом, Італія, Франція та Великобританія стали втрачати інтерес до Австрії.
Курт фон Шушніг, канцлер цієї держави, заявив: «Необхідно все зробити для Німеччини, аби не дати їй приводу для інтервенції». Подібне нині проголошують представники так званого норманського формату, але тепер це стосується України і Росії. Буцімто ми маємо йти на поступки агресору.
11 липня 1936 року була підписана угода, яка й дала можливість анексувати Австрію. Власне, в угоді вказано,що Німеччина визнає суверенітет і обіцяє не втручатися у внутрішні справи сусідньої держави тощо. На перший погляд все гарно прописано. Проте був підписаний і таємний протокол, який містив у собі «підводні рифи». Це були секретні пункти, внаслідок яких невеличка держава стала приречена. Шушніг погодився амністувати австрійських політв’язнів-нацистів, які на той час ще не скоїли надто великих злочинів (засуджені за серйозними статтями залишалися за гратами), а ще – призначив представників так званої національної опозиції, тобто нацистів та їх симпатиків в парламент та на урядові політично-відповідальні посади. Мовляв, в Австрії є чимало прихильників нацистів, як громадяни незалежної держави вони мають право на своїх представників у владі, які б відстоювали їхні інтереси, це, в свою чергу стабілізує ситуацію, допоможе знаходити компроміси тощо. Знайома риторика, чи не так? Чи не варто згадати про те, що прописано у так званих Мінських угодах? До речі. Існує чимало таємних протоколів, зміст яких нам невідомий…
Завдяки секретним домовленостям, Гітлеру вдалося ввести до Австрії «троянського коня». Під кінець 36-го і протягом 1937 року австрійські нацисти, підтримувані та профінансовані Берліном, посилили кампанію терору в державі. Майже щодня рвалися бомби, багаточисельні та часто буйні демонстрації послабили уряд. Було викрито чимало антивладних заколотів. 1938 року «комітет семи», який офіційно займався виробленням умов перемир’я, а насправді являвся центром нацистського підпілля, готував серйозну криваву провокацію, після якої «для спасіння невинних» мали ввести німецькі війська, тобто мав бути привід для інтервенції. Змова була викрита, почалися пошуки нових поступок для умиротворення. Чи не варто провести паралелі із сьогоденням?
12 лютого 1938 року канцлер Австрії прибув до Берхгесгадена для особистої розмови з Гітлером. Домовились про новий договір, що був підписаний через 4 дні, одна з умов – оголошення всезагальної амністії (тобто, навіть для винних у серйозних злочинах), на волю мали вийти навіть ті, хто брав участь у вбивстві Дольфуса. В державі запанував хаос, і через місяць, 12 березня, ввели німецькі війська, захисникам Австрії було заборонено стріляти у відповідь, щоб не провокувати гітлерівців. Дежавю із сьогоденням..
Англія та Франція висловили невеличкі протести, а Італія скромно промовчала. Курта фон Шушніга взяли під домашній арешт, до 28 травня йому забороняли спати, далі було 17 місяців, проведених у гестапо, після чого - концтабори Дахау і Заксенхаузен. Щодо лідерів європейських держав, то після здачі Австрії, звісно поза очі, Гітлер їх називав «нікчемними хробаками».
Мирні перемовини, поступки призвели до аншлюсу Австрії – німецькі війська увійшли без бою. Путін із захопленням вивчав цю історію.

ТРИСТОРОННЯ КОНТАКТНА ГРУПА.80 РОКІВ ТОМУ…

Наступний крок нацистської Німеччини – претензії до Чехословаччини щодо Судецької області. Колись вона належала до Римської імперії, а Третій рейх вважав себе спадкоємцем цієї могутньої держави. Окрім того, там проживало майже три мільйони німців, які емігрували з Німеччини.
Після приходу до влади нацистів, частина населення волала: «Прийди і приєднай нас до великої держави!». Приблизно, як колаборанти у Криму та на Донбасі.
Німеччина оточила Чехію із трьох сторін, почали розробляти плани анексії під кодовою назвою «операція Грюн». Навіть Англія та Франція стали тиснути, аби вимоги судецьких німців були виконані, в іншому разі Чехія залишиться без їхньої підтримки.
Для вирішення проблеми була створена… тристороння контактна група, яка складалася з представників Німеччини, Чехії та дипломатів європейських держав (Англії та Франції). Чи не повторюється історія? Чи не варто провести паралелі зі норманським форматом?
У вересні виникли збройні повстання, ситуація стала настільки критичною, що були змушені ввести воєнний стан. Гітлер висловив бажання обговорювати це питання без керівництва Чехословаччини, як компроміс – президенту Едуарду Бенешу дозволили сидіти в сусідній кімнаті та чекати. А хіба питання стосовно України «союзники» інколи не обговорюють з Росією напряму, без наших представників?
29 вересня «мирний договір» було укладено та ознайомлено з ним чеського президента, а 30 вересня 1938 року, майже 81 рік тому, підписана Мюнхенська угода. До 10-го жовтня в Судецькій області мали залишитися лише німці. Інші нації мали її покинути, при чому з майна майже нічого не можна було брати, лише окремі особисті речі, худобу та дорогоцінності мали залишити. Внаслідок угоди Чехія втратила 86% сировини для хімічних підприємств, 80% цементу, 80% легкої промисловості, 70% електроенергії, 40% лісу, тобто за одну ніч збанкрутіла і була розірвана на частини. Назву держави, за вимогою фюрера, тепер мали писати через дефіс – Чехо-Словаччина. Франція та Великобританія, які, відповідно до підписаних угод, були гарантами миру та безпеки, фактично здали цю державу. До речі, Прем’єр-міністр Великобританії Невіл Чемберлен взяв ситуацію під контроль, аби чехи не збунтувалися і виконали всі вимоги «почесного миру». Мовляв, це «необхідна жертва заради миру». 5 жовтня Бенеш подав у відставку, новим президентом став Еміль Гах.
До речі, у вересні 1938 року чимало німецьких генералів готували заколот проти нацистів і навіть таємно зверталися за допомогою до уряду Великобританії. Річ у тім, що вони хвилювалися, аби Франція та Англія не надали військової підтримки Чехословаччині, боялися нищівної поразки, згадуючи ту ганьбу, яку зазнали під час Першої світової війни.
На той час пересічні німці боялися війни через невпевненість у власних силах, тож підтримка серед населення, на їхню думку, була гарантована. Як не дивно, але Лондон їх не підтримав. Чому? Невідомо. Можливо недовіряли, боялися провокацій, чи, знаючи їхню нерішучість, не були впевнені, що генерали підуть до кінця. Власне, це був останній шанс зупинити та знищити Гітлера. Європа цей шанс упустила. Після підписання Мюнхенської угоди Гітлер став практично національним героєм.
Невіла Чемберлена в Лондоні зустріли з оваціями, як «голуба миру».
Звісно, однією Судецкою областю Гітлер обмежуватися не збирався, проте для того, аби легше захопити, потрібно було розчленувати та послабити державу. Те, що в державі проживало кілька національностей і деякі з них бажали автономії, не могли не використати. Наступними пунктами стали незалежність Словаччини та Рутенії (Карпатської України). До весни чехів дотиснули, 14 березня 1939 року була проголошена незалежність Рутенії та Словаччини, а наступного дня президент Гах підписав смертний вирок своїй державі – Моравію та Богемію (залишки Чехії) приєднали до Німеччини, Словаччина теж стала часткою Рейху, а Карпатську Україну Гітлер подарував Угорщині.
Наступна претензія, висловлена Гітлером, – Мемельська область в Литві. Про супротив і мови бути не могло, тож в ніч з 22 на 23 березня 1939 року необхідний документ був підписаний. Власне, це було останнє безкровне завоювання Гітлера. За поглинання інших держав довелося воювати.
Я описала процес поглинання Німеччиною Австрії та Чехії аби ви, шановні читачі, змогли, так би мовити, провести історичні паралелі. Ці дві держави для «союзників», які їм гарантували безпеку та відповідно до підписаних угод в разі військової агресії зобов’язувалися надати військову підтримку, стали «розмінними монетами». Для «зажирілої» Європи важливо було одне – задобрити фюрера, аби лише зберегти власну шкуру. Проте зрада надто дорого обійшлася.

ПАКТ МОЛОТОВА-РІББЕНТРОПА

Керівництво Радянського Союзу мало не менш амбіційні плани щодо підкорення світу. Спочатку хотіли об’єднатися з європейцями проти Гітлера, але за однієї умови. Російські війська мали увійти до Прибалтійських держав, Польщі та Фінляндії як миротворчі, мовляв., це необхідно для того, аби їх захистили від Німеччини. Проте лідери цих держав висловили категоричний протест, адже вбачали у такому «визволенні» бажання окупувати незалежні країни.
СРСР змінив тактику – розпочалися перемовини з Гітлером, які скінчилися підписанням та званої «мирної угоди» з нацистською Німеччиною, а також підписанням таємних протоколів, які й дозволили окупувати Прибалтійські держави та частину Польщі, ось тільки під час війни з Фінляндією вийшов «прокол».
1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна. Її німці розпочали із провокації, яка була розроблена Генріхом Мюллером. В’язнів німецьких концтаборів накололи снодійним, переодягнули у польську військову форму і влаштували провокацію – розстріляли німецьку прикордонну заставу, а потім – сонних в’язнів, буцімто поляки напали на німців. Ось така історія. Ще один привід для початку війни – поляки не віддали німцям частину своєї території – Данциг та дорогу до нього. Насправді Данциг німцям не був потрібен, їм не потрібна лише частина території, не потрібні успішні мирні перемовини, і про це чітко вказано у документах, які збереглися до наших днів. Потрібен лише привід для окупації – і він знайшовся...
Після того, як були окуповані Польща, Люксембург, Данія, Норвегія (як і при поглинанні Польщі, СРСР надав військову підтримку для окупації Норвегії – наступальна операція була проведена з військово-морської бази у Мурманську), Бельгія та Нідерланди, Гітлер заявив територіальні претензії стосовно Франції – віддати Ельзас та Лотарингію. Через невдалу військову тактику французька армія зазнала поразки.
Гітлер, як і слід було очікувати, не обмежився двома провінціями, а окупував всю державу. Розпочалися масштабні бомбардування Англії та сутички військово-морських сил обох держав. Президент США Франклін Рузвельт підтримав нового Прем’єр-міністра Великобританії Вінстона Черчіля та оголосив нацистській Німеччині війну…
Якщо Путін використовуватиме тактику Гітлера і в різних частинах Україні рватимуться бомби, то світова спільнота не росіян, а нас звинуватить, буцімто не можемо навести лад у своїй державі. Не виключено, що тоді Кремль захоче ввести «миротворчі» війська для врегулювання обстановки і в цьому його підтримають. Світові лідери вже повернули Росію до Ради Безпеки ООН та обговорюють її повернення до Союзу найсильніших держав – «Великої сімки». Поки що це рішення не підтримали лідери всіх держав, але ми не знаємо, що буде завтра. Час працює проти нас.
До речі, в разі амністії бойовикам, полонених не буде сенсу обмінювати, адже арештованих ворогів і так відпустять. Україна, як завжди, виконуватиме зобов’язання в односторонньому порядку. При цьому Росія отримає «великий плюс» перед світовою громадськістю, це буде приводом для зняття санкцій та повернення до «Великої сімки».
Одностороннє виконання Мінських угод може скінчитися для нас катастрофою. Україна – незалежна держава, а не розмінна монета в чужих іграх. Владні мужі мали б не забувати про це і дбати про інтереси нашої держави, а не намагатися задовольнити забаганки європейських лідерів.

Олена КУРІШКО.

Минула 80-та річниця від початку Другої світової війни. Переважна більшість істориків стверджує, буцімто Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року - з початку інтервенції Польщі, проте дехто наполягає, що її початком потрібно вважати дату підписання Мюнхенської угоди про передачу Німеччині Судецької області. Я ж гадаю, що все-таки Друга світова війна почалася з анексії Австрії. І для того, аби не повторити чужих помилок, нам необхідно проаналізувати все, що відбулося більше 80-ти років тому та зробити певні висновки.
НАРОЩУВАННЯ М’ЯЗІВ  
Власне, найбільше мене дивує те, що до 39-го року Європа не здійснила жодного кроку, аби зупинити Гітлера. Через недалекоглядність? Страх? Якби не ця дивна пасивність, не загинули б десятки мільйонів людей. 
Починаючи з 1934 року Гітлер протягом наступних чотирьох років, так би мовити, «нарощував м’язи». Грубо порушуючи Версальський договір, підписаний його державою після закінчення Першої світової війни, в кілька разів збільшив дозволену кількість військовослужбовців, озброєння та військової техніки, практично відродив авіацію та військово-морські сили. Школярі почали займатися військовою підготовкою, а також був виданий закон про обов’язкову військову повинність. 
Паралельно з цим, часто проголошував миротворчі заяви, що «війна не повернеться, Німеччина чудово розуміє, які біди вона несе». Частина європейських дипломатів надсилала тривожні донесення про розпочату «гонку озброєнь», реакції - нуль. Я читала спогади одного з англійських журналістів, який в той час працював в державі Третього рейху та пересилав статті у своє видання. Він послідовно описував все, що відбувалося та попереджав про майбутні наслідки, проте його статті або відмовлялися публікувати, або з них «вирізали» все найгостріше. Те ж видання, як і вся Європа на той час, продовжувало оспівувати Гітлера як «голуба миру». 
На той час у військовому плані з німцями співпрацювали три держави осі – Італія, Іспанія, мілітаристська Японія, а ще – СРСР. Нацисти з радянськими солдатами проводили спільні військові навчання, співпрацювали в оборонній галузі, окрім того, до Країни Рад приїздили інженери, щоб навчитися будувати концтабори (як правильно огороджувати, охороняти тощо). Оскільки Радянський Союз перед усім світом позиціонував себе як державу миру, туди стали приїздити переслідувані євреї та комуністи. Починаючи з 1936 року їх заарештовували та передавали гестапо. Оскільки це відбувалося таємно, до 39-го року біженці, які не підозрювали про «сюрпризи», які на них очікують, продовжували приїздити.. 
БОЙОВИЙ ВИШКІЛ  
Що ж, продовжимо проводити історичні паралелі. 1936 рік, громадянська війна в Іспанії. Гітлер надавав військову підтримку (армію, військову техніку, нові види авіації) генералу Франциско Франко, а СРСР – його супротивникам. Фюрер був надзвичайно задоволений можливістю випробувати нові види озброєння, проводив ротації, аби побільше військових пройшли вишкіл саме у воєнних умовах. Через три роки генерал Франко переміг і став іспанським каудильйо. 
Росія на сході України наразі теж випробовує нові різновиди зброї, інколи застосовує фосфорні снаряди, від яких навіть каміння горить. Здавалося б, Україна мала б бити на сполох, привертати увагу світової спільноти. Але ж ні! Реакція досить в’яла. 
Схоже, що супротивник Україну сприймає лише як стартовий майданчик. Втім, наше військо, незважаючи ні на що, здатне зупинити російського агресора… 
Відповідно до договору, підписаного в Локарно, відбулася демілітаризація Рейнської області. Гітлер, який публічно клявся не порушувати цю угоду, захопив Рейнську область. Світова спільнота мовчала. Розпочалася політика умиротворення агресора, яка й стала причиною початку Другої світової війни.. 
СЕКРЕТНІ ПУНКТИ 
ТАЄМНОГО ПРОТОКОЛУ   
В першому розділі «Майн кампф» Гітлер писав, що об’єднання Німеччини та Австрії – це «завдання, вирішити яке необхідно будь-якими засобами». Вбивство австрійського канцлера Дольфуса, яке відбулося 25 липня 1934 року у Відні, стало першою спробою вирішити це «завдання».  154 чоловіки із 89-го штандарту СС, які були одягнені в австрійську військову форму увірвалися до федеративної канцелярії і пострілом у шию смертельно поранили канцлера. Потім нацисти захопили радіостанцію та передали, буцімто Дольфус подав у відставку. Втім, цей нацистський путч провалився, урядові війська під керівництвом Курта фон Шушніга взяли ситуацію під контроль. «Повстанців» заарештували, 13 із них повісили. 
На той час Австрія була союзницею Італії, тож Беніто Мусоліні підняв чотири дивізії і підтягнув їх до Брегерського перевалу. Адольф Гітлер зрозумів, що поспішив, як і з «пивним путчем» в Мюнхені 1923 року. В майбутньому вже не поспішав, а терпляче чекав слушного моменту. 
Проголошувалися чергові мирні промови: «Німеччина не має наміру втручатися у внутрішні справи Австрії, анексувати чи приєднувати її». З часом, Італія, Франція та Великобританія стали втрачати інтерес до Австрії. 
Курт фон Шушніг, канцлер цієї держави, заявив: «Необхідно все зробити для Німеччини, аби не дати їй приводу для інтервенції». Подібне нині проголошують представники так званого норманського формату, але тепер це стосується України і Росії. Буцімто ми маємо йти на поступки агресору. 
11 липня 1936 року була підписана угода, яка й дала можливість анексувати Австрію. Власне, в угоді вказано,що Німеччина визнає суверенітет і обіцяє не втручатися у внутрішні справи сусідньої держави тощо. На перший погляд все гарно прописано. Проте був підписаний і таємний протокол, який містив у собі «підводні рифи». Це були секретні пункти, внаслідок яких невеличка держава стала приречена. Шушніг погодився амністувати австрійських політв’язнів-нацистів, які на той час ще не скоїли надто великих злочинів (засуджені за серйозними статтями залишалися за гратами), а ще – призначив представників так званої національної опозиції, тобто нацистів та їх симпатиків в парламент та на урядові політично-відповідальні посади. Мовляв, в Австрії є чимало прихильників нацистів, як громадяни незалежної держави вони мають право на своїх представників у владі, які б відстоювали їхні інтереси, це, в свою чергу стабілізує ситуацію, допоможе знаходити компроміси тощо. Знайома риторика, чи не так? Чи не варто згадати про те, що прописано у так званих Мінських угодах? До речі. Існує чимало таємних протоколів, зміст яких нам невідомий… 
Завдяки секретним домовленостям, Гітлеру вдалося ввести до Австрії «троянського коня». Під кінець 36-го і протягом 1937 року австрійські нацисти, підтримувані та профінансовані Берліном, посилили кампанію терору в державі. Майже щодня рвалися бомби, багаточисельні та часто буйні демонстрації послабили уряд. Було викрито чимало антивладних заколотів. 1938 року «комітет семи», який офіційно займався виробленням умов перемир’я, а насправді являвся центром нацистського підпілля, готував серйозну криваву провокацію, після якої «для спасіння невинних» мали ввести німецькі війська, тобто мав бути привід для інтервенції. Змова була викрита, почалися пошуки нових поступок для умиротворення. Чи не варто провести паралелі із сьогоденням? 
12 лютого 1938 року канцлер Австрії прибув до Берхгесгадена для особистої розмови з Гітлером. Домовились про новий договір, що був підписаний через 4 дні, одна з умов – оголошення всезагальної амністії (тобто, навіть для винних у серйозних злочинах), на волю мали вийти навіть ті, хто брав участь у вбивстві Дольфуса. В державі запанував хаос, і через місяць, 12 березня, ввели німецькі війська, захисникам Австрії було заборонено стріляти у відповідь, щоб не провокувати гітлерівців. Дежавю із сьогоденням.. 
Англія та Франція висловили невеличкі протести, а Італія скромно промовчала. Курта фон Шушніга взяли під домашній арешт, до 28 травня йому забороняли спати, далі було 17 місяців, проведених у гестапо, після чого - концтабори Дахау і Заксенхаузен. Щодо лідерів європейських держав, то після здачі Австрії, звісно поза очі, Гітлер їх називав «нікчемними хробаками». 
Мирні перемовини, поступки призвели до аншлюсу Австрії – німецькі війська увійшли без бою. Путін із захопленням вивчав цю історію. 
ТРИСТОРОННЯ КОНТАКТНА ГРУПА.
 80 РОКІВ ТОМУ… 
Наступний крок нацистської Німеччини – претензії до Чехословаччини щодо Судецької області. Колись вона належала до Римської імперії, а Третій рейх вважав себе спадкоємцем цієї могутньої держави. Окрім того, там проживало майже три мільйони німців, які емігрували з Німеччини. 
Після приходу до влади нацистів, частина населення волала: «Прийди і приєднай нас до великої держави!». Приблизно, як колаборанти у Криму та на Донбасі. 
Німеччина оточила Чехію із трьох сторін, почали розробляти плани анексії під кодовою назвою «операція Грюн». Навіть Англія та Франція стали тиснути, аби вимоги судецьких німців були виконані, в іншому разі Чехія залишиться без їхньої підтримки. 
Для вирішення проблеми була створена… тристороння контактна група, яка складалася з представників Німеччини, Чехії та дипломатів європейських держав (Англії та Франції). Чи не повторюється історія? Чи не варто провести паралелі зі норманським форматом? 
У вересні виникли збройні повстання, ситуація стала настільки критичною, що були змушені ввести воєнний стан. Гітлер висловив бажання обговорювати це питання без керівництва Чехословаччини, як компроміс – президенту Едуарду Бенешу дозволили сидіти в сусідній кімнаті та чекати. А хіба питання стосовно України «союзники» інколи не обговорюють з Росією напряму, без наших представників? 
29 вересня «мирний договір» було укладено та ознайомлено з ним чеського президента, а 30 вересня 1938 року, майже 81 рік тому, підписана Мюнхенська угода. До 10-го жовтня в Судецькій області мали залишитися лише німці. Інші нації мали її покинути, при чому з майна майже нічого не можна було брати, лише окремі особисті речі, худобу та дорогоцінності мали залишити. Внаслідок угоди Чехія втратила 86% сировини для хімічних підприємств, 80% цементу, 80% легкої промисловості, 70% електроенергії, 40% лісу,  тобто за одну ніч збанкрутіла і була розірвана на частини. Назву держави, за вимогою фюрера, тепер мали писати через дефіс – Чехо-Словаччина. Франція та Великобританія, які, відповідно до підписаних угод, були гарантами миру та безпеки, фактично здали цю державу. До речі, Прем’єр-міністр Великобританії Невіл Чемберлен взяв ситуацію під контроль, аби чехи не збунтувалися і виконали всі вимоги «почесного миру». Мовляв, це «необхідна жертва заради миру». 5 жовтня Бенеш подав у відставку, новим президентом став Еміль Гах. 
До речі, у вересні 1938 року чимало німецьких генералів готували заколот проти нацистів і навіть таємно зверталися за допомогою до уряду Великобританії. Річ у тім, що вони хвилювалися, аби Франція та Англія не надали військової підтримки Чехословаччині, боялися нищівної поразки, згадуючи ту ганьбу, яку зазнали під час Першої світової війни. 
На той час пересічні німці боялися війни через невпевненість у власних силах, тож підтримка серед населення, на їхню думку, була гарантована. Як не дивно, але Лондон їх не підтримав. Чому? Невідомо. Можливо недовіряли, боялися провокацій, чи, знаючи їхню нерішучість, не були впевнені, що генерали підуть до кінця. Власне, це був останній шанс зупинити та знищити Гітлера. Європа цей шанс упустила. Після підписання Мюнхенської угоди Гітлер став практично національним героєм. 
Невіла Чемберлена в Лондоні зустріли з оваціями, як «голуба миру».  
Звісно, однією Судецкою областю Гітлер обмежуватися не збирався, проте для того, аби легше захопити, потрібно було розчленувати та послабити державу. Те, що в державі проживало кілька національностей і деякі з них бажали автономії, не могли не використати. Наступними пунктами стали незалежність Словаччини та Рутенії (Карпатської України). До весни чехів дотиснули, 14 березня 1939 року була проголошена незалежність Рутенії та Словаччини, а наступного дня президент Гах підписав смертний вирок своїй державі – Моравію та Богемію (залишки Чехії) приєднали до Німеччини, Словаччина теж стала часткою Рейху, а Карпатську Україну Гітлер подарував Угорщині. 
Наступна претензія, висловлена Гітлером, – Мемельська область в Литві. Про супротив і мови бути не могло, тож в ніч з 22 на 23 березня 1939 року необхідний документ був підписаний. Власне, це було останнє безкровне завоювання Гітлера. За поглинання інших держав довелося воювати.  
Я описала процес поглинання Німеччиною Австрії та Чехії аби ви, шановні читачі, змогли, так би мовити, провести історичні паралелі. Ці дві держави для «союзників», які їм гарантували безпеку та відповідно до підписаних угод в разі військової агресії зобов’язувалися надати військову підтримку, стали «розмінними монетами». Для «зажирілої» Європи важливо було одне – задобрити фюрера, аби лише зберегти власну шкуру. Проте зрада надто дорого обійшлася. 
ПАКТ МОЛОТОВА-РІББЕНТРОПА 
Керівництво Радянського Союзу мало не менш амбіційні плани щодо підкорення світу. Спочатку хотіли об’єднатися з європейцями проти Гітлера, але за однієї умови. Російські війська мали увійти до Прибалтійських держав, Польщі та Фінляндії як миротворчі, мовляв., це необхідно для того, аби їх захистили від Німеччини. Проте лідери цих держав висловили категоричний протест, адже вбачали у такому «визволенні» бажання окупувати незалежні країни. 
СРСР змінив тактику – розпочалися перемовини з Гітлером, які скінчилися підписанням та званої «мирної угоди» з нацистською Німеччиною, а також підписанням таємних протоколів, які й дозволили окупувати Прибалтійські держави та частину Польщі, ось тільки під час війни з Фінляндією вийшов «прокол». 
1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна. Її німці розпочали із провокації, яка була розроблена Генріхом Мюллером. В’язнів німецьких концтаборів накололи снодійним, переодягнули у польську військову форму і влаштували провокацію – розстріляли німецьку прикордонну заставу, а потім – сонних в’язнів, буцімто поляки напали на німців. Ось така історія. Ще один привід для початку війни – поляки не віддали німцям частину своєї території – Данциг та дорогу до нього. Насправді Данциг німцям не був потрібен, їм не потрібна лише частина території, не потрібні успішні мирні перемовини, і про це чітко вказано у документах, які збереглися до наших днів. Потрібен лише привід для окупації – і він знайшовся...   
Після того, як були окуповані Польща, Люксембург, Данія, Норвегія (як і при поглинанні Польщі, СРСР надав військову підтримку для окупації Норвегії – наступальна операція була проведена з військово-морської бази у Мурманську),  Бельгія та Нідерланди, Гітлер заявив територіальні претензії стосовно Франції – віддати Ельзас та Лотарингію. Через невдалу військову тактику французька армія зазнала поразки. 
Гітлер, як і слід було очікувати, не обмежився двома провінціями, а окупував всю державу. Розпочалися масштабні бомбардування Англії та сутички військово-морських сил обох держав. Президент США Франклін Рузвельт підтримав нового Прем’єр-міністра Великобританії Вінстона Черчіля та оголосив нацистській Німеччині війну… 
Якщо Путін використовуватиме тактику Гітлера і в різних частинах Україні рватимуться бомби, то світова спільнота не росіян, а нас звинуватить, буцімто не можемо навести лад у своїй державі. Не виключено, що тоді Кремль захоче ввести «миротворчі» війська для врегулювання обстановки і в цьому його підтримають. Світові лідери вже повернули Росію до Ради Безпеки ООН та обговорюють її повернення до Союзу найсильніших держав – «Великої сімки». Поки що це рішення не підтримали лідери всіх держав, але ми не знаємо, що буде завтра. Час працює проти нас. 
До речі, в разі амністії бойовикам, полонених не буде сенсу обмінювати, адже арештованих ворогів і так відпустять. Україна, як завжди, виконуватиме зобов’язання в односторонньому порядку. При цьому Росія отримає «великий плюс» перед світовою громадськістю, це буде приводом для зняття санкцій та повернення до «Великої сімки». 
Одностороннє виконання Мінських угод може скінчитися для нас катастрофою. Україна – незалежна держава, а не розмінна монета в чужих іграх. Владні мужі мали б не забувати про це і дбати про інтереси нашої держави, а не намагатися задовольнити забаганки європейських лідерів. 
                     Олена КУРІШКО. 

Додати коментар


Захисний код
Оновити