Кіборг може залишитися без житла

.. Опубліковано в Війна.

Від представників ветеранської організації кореспондент «Скрині» отримала інформацію про те, що учасника бойових дій, кіборга дубенчанина Дмитра Шепшедова родина його колишньої дружини буцімто намагається виселити з будинку, де проживав протягом сімнадцяти років. Цей будинок належить батьку його колишньої дружини, проте він має право на частку, оскільки там зареєстрований, допомагав облаштовувати будинок, робив євроремонт. Упродовж останніх років колишня дружина проживає за кордоном. Дмитро виховує 17-річного сина, який навчається у Львівському університеті.

Мати його дружини проживає в селі, має там своє житло, але, за словами Дмитра, звинувачує колишнього військового у насильстві в сім’ї, на цій підставі його, буцімто, змушують покинути будинок. Також, за словами кіборга, тещу підтримує один із працівників військкомату, Дмитро підозрює, що саме цей чоловік її консультує – що і як має робити, аби добитися бажаного. Безплатно консультує чи отримує матеріальну вигоду – це вже інша розмова. Слід зауважити, що цей працівник військкомату доволі екстравагантний – свого часу публічно погрожував спалювати автівки працівникам міської ради та депутатам.
Приїхав Дмитро до нас із Білорусі, наразі має українське громадянство, розповів кореспонденту, буцімто правоохоронці, які приїздять на виклик тещі, радять покинути Україну та виїхати до Білорусі, де, відповідно до їхнього законодавства, кіборга заарештують.
Аби розібратися, що насправді відбувається, кореспондент «Скрині» разом із представником ветеранської організації Іваном Тимощуком та Дмитром Шепшедовим завітали до начальника Дубенського відділу поліції ГУНП підполковника Юрія Васильовича Семеренка (розмова записана на редакційний диктофон).
Розмова тривала майже годину. Дмитро розповів, буцімто теща, що живе окремо від нього, приходить у гості і викликає поліцію, звинувачуючи у насильстві в сім’ї та розпиванні спиртних напоїв вдома. Він підозрює, що це робиться навмисне, аби вигнати його з будинку. Також, за словами Дмитра, зникли його медичні документи про інвалідність та документи про участь в АТО, з цього приводу була подана заява. Він підозрює тещу. Без цих медичних документів не може лягти до військового шпиталю, а наразі стан здоров’я дуже погіршився і потребує лікування, також не може оформити монетизацію пільг, у разі, якщо медичні документи не будуть знайдені, то його сина позбавлять університетської стипендії та права безоплатного проживання в гуртожитку. Буцімто, його син з цього приводу розмовляв з бабусею, просив, але марно.
Дмитро розповів:
- Приїздить група, кажуть, поїхали, освідчишся на алкоголь. Хіба я за кермом? Я вдома. Ще один випадок. Лежу в ліжку, вони кажуть, що вставай, потерпиш. Силою піднімають. Я встаю, мені дуже боляче. І це постійно вона пише. Далі формуються документи, що я такий негідник і чиню насилля над родиною. Там таке розповідає… Я можу принести довідку, що цієї руки не відчуваю, пів голови не відчуваю… Я фізично не можу, я горня не можу підняти. А розповідають, що за вуха тягаю, ще щось… Мою сторону ніхто не чує, оформляють лише її. Я кажу, що сходіть до сусідів, запитайте. А вона каже, буцімто залякав сусідів. Але ж так не може бути. Вона не є власник хати. Я казав поліції, що візьміть будинкову книгу, подивіться. Тесть є власником, але не вона. Вони з тестем розлучені, проте наразі він визнаний недієздатним і вона є його опікуном.
Начальник поліції зауважив:
- Якщо були проблеми, потрібно було зайти. Ви ж до мене не заходили.
- Якби мене не підняли, я б ще й зараз лежав у ліжку…
Обговорили ситуацію. Поліція зобов’язана приїздити на виклик, проте повинні перевірити інформацію під час слідства. Якщо було фізичне насильство, то має бути висновок судмедексперта. Фінансове насильство можливе при наявності спільних доходів, але ж кожен сам себе утримує. Моральне, якщо навіть разом не проживають? І про яке насильство у сім’ї йдеться – хіба мати його колишньої дружини, яка проживає окремо, є членом його родини?
- Кажуть, будь чоловіком, їдь до Білорусії.
- Хто так каже – теща чи поліція?
- Поліція.
Озвучили прохання переговорити з підлеглими, аби розібралися в ситуації та не здійснювали тиск, також просили керівника поліції попередити нотаріусів, що у разі неправомірних дій (виписати з житла без згоди, дозволити продаж житла без згоди тощо) понесуть кримінальну відповідальність. Окрім того, не слід забувати, що в будинку зареєстрований неповнолітній син Дмитра, який у разі вчинення неправомірних дій також може залишитися без житла.
Дмитро розповів, що буцімто кілька років тому, коли у тестя розпочиналися проблеми зі здоров’ям, то він перерізав вени, кіборг надав необхідну медичну допомогу, за його словами, медики сказали, що допомога була надана вірно і це вже не перша спроба суїциду. Але пізніше, буцімто, теща звинувачувала Дмитра.
- Річ у тім, що раніше я все підписував, що мені давали правоохоронці, навіть не читаючи. Потім платив штрафи. У ветеранській спілці мені пояснили, щоб не підписував, читав. А вона каже: «Скільки раз на тебе протоколи складали? А тепер фіг ти щось отримаєш». А вона «актриса» - якщо хтось приїде, то починає падати на землю, плакати, кричати. Інколи я просто сміявся, коли на це дивився.
Прозвучала обіцянка все вивчити, розібратися, поспілкуватися із тещею.
Через кілька днів після розмови, Дмитра викликали до суду, де визнали винним. Проти Дмитра Шепшедова свідчив представник військкомату. А ще зі звинуваченнями виступили двоє поліцейських.
Суддя не піддався тиску і проявив принципову позицію – Дмитра не виселили із житла, незважаючи на прохання протилежної сторони. Але Дмитро отримав попередження за те, що буцімто у своїй квартирі нецензурно висловлювався і штраф у розмірі 170 гривень. Рішення суду Дмитро не оскаржуватиме, він і не намагався захищатися. Тобто, формально Дмитро залишився винним.
Наразі кіборг й надалі проживає у своєму будинку. Проте не відомо, як буде надалі і чого слід очікувати від матері колишньої дружини, працівника військкомату та від так званих правоохоронців. До речі, у дубенських гуртожитках немає вільних місць, тож у разі примусового виселення залишиться без даху над головою.
Дмитро Шепшедов пішов до війська під час третьої хвилі мобілізації, потрапив служити до 80-ї бригади, був кіборгом, захищав Донецький аеропорт. Про свою участь у війні розповів нашому кореспонденту:
- Ми тренувалися на Яворівському полігоні. Навчалися три місяці, після чого відправили на війну – у Дружківку Донецької області. Був у роті вогневої підтримки, прикривав у місцях, де було найбільш «гаряче» - стріляв із ПТУРа та ДШК і знищував ворожі танки, БТРи, БМП, потім воювали у Пісках, де потоваришував із Правим сектором. Одного разу ми навіть поранили когось із керівників сепаратистів, за що був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
На початку січня 2015 року отримали наказ – їхати в Донецький аеропорт. Поїздка залишила сумні спогади – відповідно до угоди між вищими офіцерами та росіянами, змусили їхати під білим прапором, а сепари переглядали наші речі, дозволили брати з собою лише один магазин із 30-ма патронами.
Приїхали в аеропорт, складалося враження, ніби переглядаємо фільм жахів – скрізь руїни, на дорозі підбиті російський танк та БМП. Старий термінал вже був повністю зруйнований, а новий – наполовину.
У першу чергу ми шукали набої, на щастя, їх валялося чимало. Можна було знайти стрілецьку зброю, мухи, ДШК, АГС тощо.
Мій пост, де тримав оборону, називався «Ромео». Він знаходився між старим та новим терміналами. Облаштували бойову позицію – взяли фанеру, на яку клали броніки, брали ящики з-під цинків, куди накидали всякого сміття, цегли, мерзлої землі, використовували все, чим можна хоч якось прикритися.
Дров не було, тож дуже мерзли. Для обігріву використовували все, що можна, - палили дерев’яні ящики від снарядів, навіть частково розбирали барикади.
Коли тривали обстріли, то практично не було де заховатися. Стояла велика колона, що складалася з бетону та арматури, тож трохи за нею прикривалися.
Нам умудрялися інколи привозити харчі та медикаменти, проте була проблема з водою. З нами був медик – Ігор на псевдо Псих, він врятував багатьох поранених, але загинув, підірвався разом із новим терміналом.
Росіяни щоночі намагалися зайти в аеропорт зсередини, чорним ходом, це дало б можливість штурмувати нас із двох сторін. Потрібно було пильнувати. Пам’ятаю, один раз йдемо. Почули звук. У підвалі були вороги, десь до ста чоловік, ми подали знак і їх «зажали», не дали вийти. Росіяни зрозуміли, що в капкані, проте продовжували погрожувати, що, мовляв, якщо виберуться, то шкіру з нас живцем здиратимуть. Ми їх запевнили, що вже не виберуться.
З підвалу нас не бачили, тому намагалися розговорити, аби потім стріляти на звук. Вранці, коли принесли вибухівку, ми їх підірвали.
- Як вдавалося переправляти поранених?
- Приїздив МТЛБ, який постачав боєприпаси, харчі та медикаменти, його швидко «вичисляли» вороги, тож було дуже мало часу – не більше 5-7 хвилин. Швидко викидали привезене на землю, а ми подавали їм поранених, дехто збирав привезене, що було кинуте на землю. Поранених завантажували дуже швидко.
Через 5-7 хвилин розпочинався інтенсивний обстріл, МТЛБ вже мчався на шаленій швидкості. Що не встигли забрати до початку обстрілів, те залишалося лежати.
Мене контузило перед тим, як вороги підірвали новий термінал, були численні осколкові поранення. У той час нас виводили, відбувалася ротація. Я потрапив до військового шпиталю, досі страждаю через важку контузію, втратив слух на одне вухо, часто болить голова, не можу нормально володіти рукою, «відбирає» ноги – інколи не можу навіть з ліжка встати, важко ходити. Не можу навіть сидіти, а лише лежати чи стояти. Став інвалідом війни ІІ групи. Часто вимушений лікуватися у військових шпиталях…

Олена КУРІШКО.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити